Тож це засмучує, дратує, злить, бісить. Почуваюся розгублено, бо не можу дивитися зі сторони, гойдаючись у гамаку, сплетеному з міцного "не робіть цієї дурні", фіксованому вузликами "я ж казала", підвішеному на стовбурах очевидності. Натомість, стресую, психую, впадаю у відчай, розвалююся...
