Я часто думаю про те, як часто хапаю думки за хвости, що жити мені не зовсім то і хочеться. І як нестерпно несправедливо, що йдуть ті, хто ще повен жаги до життя. А потім згадую, скільки задач на мені, і що русня хоче моєї (читай нашої) кончини ще більше і що вдома чекає носик і якось трохи попуска